Самоушкодження: фактори, прояви, наслідки

Самоушкодження (англ., self-harm) – це умисна спроба заподіяти собі будь-якої шкоди, яка часто не має на меті здійснення суїциду, а є наміром зменшення рівня напруги та уникнення негативних емоційних переживань, бажання привернути увагу до себе та свого внутрішнього світу. Найбільш поширеним серед підлітків є заподіяння собі фізичної шкоди, що зазвичай передбачає порізи, опіки шкіри або навіть удари головою об стіну.

В останні роки чисельність таких випадків зростає. Підлітки завдають собі фізичного болю ножами чи бритвами, аби заглушити психологічний біль і негативні переживання, зменшити напругу та контроль над емоційним станом.

ВАЖЛИВО: як правило, підліток вдається до самоушкоджень, коли психологічний біль значно вищий за фізичний.

Особи, схильні до порізів, створюють спеціальні інтернет-ресурси, знімають на фото і відео процес самоушкодження й викладають відзнятий матеріал в мережі.

Фактори, що провокують самоушкодження:

Високий рівень тривоги і напруги.
Несприятлива обстановка в сім’ї, наприклад, постійні конфлікти.
Вплив однолітків, які вважають самоушкодження проявом власної унікальності та відмінності від інших.
Досвід пережитого насильства.
Депресія.
Булінг та кібербулінг.
Низька самооцінка.
Наявність невротичного розладу та певних психіатричних порушень.
Формування залежності, за якою заподіяння собі болю самоушкодженням стає негативним способом саморегуляції, що має на меті позбавлення від сильних емоцій.

Наслідки самоушкодження

Так звані позитивні наслідки

Швидке зменшення емоційної напруги, вихід з «емоційного оніміння» (коли підліток нічого не відчуває), інтенсивна реакція болю, що призводить до психологічного полегшення; очікуване підлітком реагування наляканого подією найближчого оточення, яке відразу звертає увагу на підлітка та його проблеми.

Негативні наслідки

Психофізіологічна залежність від дій, що стають сигналом в головному мозку: чим більше робиш, тим більше повертаєшся до повторів, а також сором показати своє тіло іншим, побоювання негативних реакцій оточення та сприйняття підлітка «божевільним».

Підліток може завдавати собі шкоди порізами, аби привернути увагу батьків, демонструючи біль, якого завдають йому дорослі («коли ти на мене кричиш, то мені боляче, і я себе ріжу»).

Що ж повинні робити батьки, коли їм стає відомо про те, що їхня дитина завдає собі шкоди (у тій чи іншій формі, у тій чи іншій мірі)? Ось деякі поради, які допоможуть батькам визначитися з тим, дійсно діти пошкоджують себе чи бажають якось модифікувати своє тіло.

Якщо ви виявили самоушкодження в дитини:

Не панікуйте, але поставтесь до цього серйозно. Ви повинні розуміти, що самоушкодження не означають, що ваша дитина бажає покінчити життя самогубством. Хоча цей варіант не варто відкидати, багато підлітків наносять собі пошкодження для того, щоби позбутися психологічного тиску, стресу та впоратися зі своїми життєвими проблемами. Більшість підлітків роблять це, щоб зняти напругу, а не вбити себе. Але це не означає, що до самоушкодження треба поставитись несерйозно. Фахівець зможе допомогти вашій дитині знайти нові, конструктивні способи того, як упоратися зі стресом і подивитись на ситуацію, що склалась, під іншим, більш оптимістичним кутом.
Зверніться по допомогу. Якщо ваша дитина хоче покінчити життя самогубством або сильно поранена, негайно зверніться по медичну допомогу. Якщо дитина не має суїцидальних намірів, знайдіть психолога або психотерапевта, який уміє працювати з дітьми, що завдають собі шкоди.
Якщо ви вважаєте, що ваша дитина має суїцидальні наміри, не залишайте на самоті.
Дотримуйтеся призначень, які дасть вам лікар (психотерапевт).

Як допомогти?

Станьте союзником для підлітка. Покажіть, що ви турбуєтесь і дійсно хочете покращити його стан. Для цього можна обговорити емоції, які призвели до селфхарму, а також додатково провести дитині лікбез із першої медичної допомоги: придбати загоючі мазі, показати, як правильно обробляти рани.

Проблему селфхарму не можна залишати поза увагою, вона завжди говорить про те, що на душі у дитини щось не гаразд. Найкращою допомогою буде спокійна реакція, підтримка та спільне звернення до фахівця-психолога.

ВАЖЛИВО: надайте дитині можливість говорити про рівень тривоги та напруги, з якими їй важко справитись та через які вона перебуває у відчаї. Якщо є припущення, що дитина має думки про суїцид, можна обережно спитати про нього, надмірно не акцентуючи на цьому уваги.

ВАЖЛИВО: дитячому суїциду майже завжди можна запобігти, якщо вчасно помітити тривожні сигнали в поведінці дитини; прислухатися до дитини і чути її; проявляти до неї співчуття та надавати необхідну підтримку.

Чого точно не слід робити?

Навіть якщо вас лякає або обурює те, що дитина практикує селфхарм, уникайте:

Агресії та звинувачень , не соромте дитину та не кажіть їй, що вона «просто хоче привернути увагу»;
Залякування чи висування умов на кшталт: «Якщо ти не перестанеш це робити, я більше не дам тобі кишенькових грошей»;
Висміювання ти тиску та тему того, що селфхарм псує зовнішність.

Така поведінка з боку батьків лише посилить самоушкодження.

Використані джерела:

Психологічна служба