9 березня, 204 роки тому, народився Великий Кобзар

Шевченків біль... Він протинає нас...
Він гнівом вибухає в кожнім слові..
І крізь віки іде пророк – Тарас
Предтечею в терновому вінкові...
Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу.
Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу.

Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченко – 137 кілометрів. 1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китая. Більшість — 1256, розташовані на території України, майже півтори сотні розмістились у 35 країнах. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка. Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

Надзвичайно талановитий український поет і художник, прозаїк і етнограф, вільно працювавший як українською, так і російською мовами, Тарас Григорович Шевченко, народився 9-го березня (за старим стилем 25-го лютого) 1814-го року в сім’ї кріпосного селянина, який мешкав у селі Моринці, Київської губернії, що нині є Черкаською областю. Не важко здогадатися, що за народженням він був таким же рабом, як і його батьки, які незабаром покинули його, залишивши цей світ на суд Божий.

Чи міг тоді хто передбачити, що ім’ям цього хлопчиська колись стануть називати деякі кораблі, друкувати його зображення на державних грошових купюрах, поштових марках, ставити йому розкішні пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускати на його честь ювілейні монети і засновувати всілякі премії? Але так вже влаштований цей грішний світ ...

Про його біографію написано немало і ми не будемо повторюватися про це. Зауважимо лише, що за своє коротке життя, а прожив він чимало, 47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були і результати власних помилок, але він не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми - життя і свобода, самореалізація і благополуччя, мир і повага, прості людські цінності. Його творчість це його душа, в ньому він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий. З днем народження Тараса Григоровича Шевченка!

175 РОКІВ ВІД ПЕРЕБУВАННЯ НА О. ХОРТИЦІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Якщо плоть Шевченкова народжена
кріпачкою в Моринцях на Черкащині,
то його дух народжений і виплеканий
Хортицькою свободою, запорізькою
демократичністю, непокорою та
болестями нардного лицарства.

Д. Павличко

Ім'я Тараса Григоровича Шевченка золотими літерами вписане в історію не тільки української, а й світової літератури. Є в біографії Кобзаря сторінки, пов'язані з нашим краєм. Запорожжя і особливо острів Хортиця стали одними із важливих джерел натхнення для поета. Неодноразово в його творчості згадується Великий Луг Запорозький, Дніпрові пороги, запорозьке козацтво, і, звичайно ж, Хортиця. Перенесемося у 1843 рік. Шевченкові – 29, молодий поет, отримавши відпустку в Академії мистецтв, вирушає у подорож до рідної землі. Тарас Григорович об'їздив чимало міст і сіл України. На початку вересня 1843 р. його шлях лежить з Яготина в омріяні краї запорозького козацтва. Біля Кременчука наплавним мостом поет переїхав на правий берег Дніпра і ступив на землю тодішньої Катеринославщини. Безсумнівно, Хортиця, пороги, безкрайні запорозькі степи потім пробуджували незабутні спогади в Тараса Шевченка. Значущість для поета Запорозької землі, Великого Лугу ми бачимо по його творах: такі слова як «козак», «запорожець», «Запорожжя», «Великий Луг», зустрічаються у його творах понад 80 разів. Т. Шевченко, пишучи свій найбільший за обсягом і поетичною напругою твір – поему «Гайдамаки», весь час бачить перед собою Запорожжя і запорожців, – їх згадують, про них співають, вони надихають гайдамаків: «кобзар вшкварив, а козаки – аж Хортиця гнеться – метелиці та гопака гуртом оддирають».

Хортиця ввійшла в свідомість поета як столиця волі, козацької слави, горнило національного духу; тяжко переживав Тарас Григорович закріпачення козацьких земель: «Торік був на Хортиці й скрізь був і все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися».

За переказами відомо, що він зупинявся в с. Вознесенівці у сім`ї Прокопа Булата, де прожив близько двох тижнів. Ночував під старою грушею. За цей час він, користуючись послугами сина Прокопа Булата Романа, кілька разів на човні перепливав Дніпро, щоб дістатися острова, який обійшов по колу. Ходив стежками легендарної Хортиці, оглядав залишки козацьких укріплень, був зачарований красою порогів і круч великого Славутича.

Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. Туга за тими давніми часами, за країною козаків звучить у поезії Тараса Шевченка. «Слава не поляже, а розкаже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти. Наша дума, наша пісня, не вмре не загине! От де, люди, наша слава, слава України!»

У травні 2005 року на Хортиці відкрито окремий туристичний маршрут, присвячений шевченківській темі. Були встановлені гранітні брила з висіченими на них уривками із творів Т.Г. Шевченка, де згадується Хортиця та облаштована "Тарасова стежка".

Кобзарю, знов я до тебе приходжу,
бо ти для мене – совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон.
А може, це не зовсім і дрібниця,
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси. Перелом традицій.
Переосмислення краси.
І вічний рух – у всесвіті, у світі.
Лише могила з місця – ані руш...
О скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!
Ну, що ж не дивно, покрутився глобус
в диму, в пожежах, у кривавій млі.
Захворів дехто на морську хворобу,
хитається по палубі землі.
Розхитаний, спустошений і кволий,
біда, якщо в мистецтво забреде,
шукає форм, не бачених ніколи.
Шукає форм, нечуваних ніде.
І тут же – просто шукачі прокорму,
і шахраї, і скептиків юрма – 
шукають найсучаснішої форми 
для того змісту – що в душі нема.
Возрадуйтеся, прадіди печерні,
ось пролунав новітній благовіст!
В абстракції, в модерні, в істерії
конає в корчмах витончений зміст.
І сам на себе поглядає збоку – 
Чи є в його агонії краса...
Кобзарю мій! Поете мій високий!
А як же ти поезії писав?
– Я не писав. Я плакав і сміявся.
Благословив, співав і проклинав.
Сказати правду – мало турбувався,
як я при цьому збоку виглядав...
ЛІНА КОСТЕНКО