21 травня – День пам’яті жертв політичних репресій

Щорічно в третю неділю травня українська громадськість відзначає День пам’яті жертв політичних репресій. В цей день ми згадуємо кожного, хто став жертвою політичних репресій часів тоталітарного режиму, був ув’язнений у концтаборах або засланий у далекі безлюдні землі. Згадуємо знищених радянською владою селян, розстріляну інтелігенцію, закатованих патріотів.

 Політичний терор, що розпочали більшовики з моменту захоплення влади, мав на меті масове знищення людей за ознаками їх належності до владних структур поваленого державного устрою чи реакційних суспільних станів.

В Україні вістря репресій було спрямоване також проти національної інтелігенції, у якій керівники режиму вбачав головного носія найнепростимішого гріха – буржуазного націоналізму. Але згодом під жорна репресій потрапили представники органів влади, внутрішніх справ, радянської інтелігенції, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків – всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму існуванню.

Перша хвиля масових репресій проти інтелігенції в Україні пройшла в 1929-1930 рр. одночасно з початком примусової колективізації та розкуркулення.

Другим етапом, березень-червень 1937 року, було декретування тотальної боротьби з «дворушниками», «агентами іноземних розвідок», планування і розробка масових операцій проти «соціальної бази» потенційних агресорів – куркулів, «колишніх» представників національних діаспор тощо. 17 березня 1937 р. оприлюднено Закон СРСР про заборону селянам залишати колгоспи без згоди адміністрації і підписаної трудової угоди з майбутнім роботодавцем, що стало законодавчим оформленням позбавлення селян права на свободу пересування.

Третій етап, що тривав із липня 1937 до жовтня 1938 рр., ознаменувався декретуванням і реалізацією масових репресивних операцій – куркульських, національних, проти членів сімей зрадників батьківщини, інтенсифікацією боротьби з «військово-фашистськими змовами» в РККА, із «шкідництвом» у сільському ті іншому господарстві.

Згідно із розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 роки жертвами даної політики стали понад 2 млн 800 тис. людей.

Сучасна українська держава засуджує будь-які прояви агресії у ХХІ столітті. Адже український народ ціною життя тисячів патріотів сьогодні відстоює шанс на своє мирне майбутнє і майбутнє Європи, і тому солідарний  з усіма народами, які постраждали і продовжують зазнавати страждань від тоталітарних режимів,  зокрема кремлівського.

«Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил.
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір – зариті у чорнозем,
Мільярди щасть – розвіяні у прах...»

В.Симоненко